Програма Демократичної Сокири

ІДЕОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ

Ми виходимо з того, що держава (в особі чиновницького апарату) занадто багато на себе бере.

У цього є свої причини й своя історія. Ми вийшли з держави, яка вважала, що може брати на себе буквально все. Не тільки політику, а й економіку, культуру, релігію, мораль і сексуальність, весь розподіл «можна» й «не можна».

Ми не остаточно вийшли з неї просто тому, що ми – люди, а люди не вміють літати й завжди повинні спиратися на свій прожитий досвід і стереотипи, що склалися. Тому коли чиновники нової держави сказали нам «Ну ви ж не проти, якщо ми візьмемо ще й це? Тільки заради вашого ж добра!» – ми відповіли «Ну, напевно, так».

Результат – перевірки бізнесу, Нацкомісії з моралі, дешевий кітч в Мінкульті, міські божевільні в званні докторів наук, дармоїди в роздутих міністерствах з функціями живого прес-пап'є та необхідність по три рази на день чути фразу «Закрийте двері з того боку! ви шо, не бачите, шо у нас обід?!»

Результат – деградація країни та її стрімке відставання від тих сусідів, у яких держава просто не заважала розвиватися економіці, культурі, кадрам, людському потенціалу. Результат – на кожні вибори ми йдемо, наче на останню битву добра й зла, тому що знаємо: той, хто стане біля керма державної машини, може її вкрай розвалити, та так, що ми навіть не встигнемо відскочити з-під уламків, що падатимуть.

Так бути не повинно.

Найкраще, що ми можемо зробити з державою – прибрати чиновника з життя громадянина скрізь, де це можливо. Це простий рецепт, але він працює – доведено історією всіх цивілізованих країн як західного світу, так і колишнього Варшавського блоку.

 

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ

Роздержавлення економіки. Сьогодні держава – власник величезної кількості стратегічних підприємств. На всіх цих підприємствах, за невеличким винятком, процвітає корупція, кумівство та алкоголізм. Досвід показує, що чиновник – поганий господар. Всі великі підприємства, за винятком інфраструктурних монополій та окремих підприємств ВПК, будуть цілком приватизовані. Держпідприємства більше не будуть робити спирт, ремонтувати дороги, робити протези, ліки, колючий дріт. Все це робитимуть приватники, а держава буде купувати.

Антирекет. Ми не вважаємо, що головна проблема України – корупція. Не те щоб це не проблема, просто це до образливого м'яке й абстрактне слово. Головна проблема України – рекет. Ми будемо садити дуже надовго та в дуже погані камери рекетирів і здирників в прокуратурі, МВС, СБУ, податковій, держадміністраціях, меріях. Займатися рекетом буде дуже страшно й невигідно. Але в першу чергу ми усунемо більшу частину точок, де повноваження чиновників дають можливість вимагати гроші у бізнесу. Кращий спосіб боротьби з тарганами – гігієна.

Консервація соціальних зобов'язань. Жодних подачок у вигляді підвищень пенсій і мінімальних зарплат «під вибори», жодних «іменних тисяч». Тягар соціальних зобов'язань вже майже розмазав економіку по стінці. Ми доб'ємося збалансованої ситуації в Пенсійному фонді, при якій дотація зі зведеного бюджету не буде перевищувати 25% від пенсійних зборів, і тільки після цього будемо підвищувати пенсії. Замість демонстративної гри з мінімальними зарплатами підвищення доходів чиновників і бюджетників буде проводитися за рахунок премій.

Податковий переворот. Ми будемо намагатися знизити податкове навантаження там, де це можливо. Однак ми не терпимо популізм, тому повинні визнати – це буде непросто. Просто тому що всі розвинені держави давно домовилися про протидію податковим ямам й офшорам, і в цей бізнес вже не впишешся. Проте що ми точно можемо зробити – провести головну реформу в самій філософії податків - презумпцію невинуватості платника податків. Кожен громадянин буде, як в США, особисто подавати податкову декларацію та платити податки за свої доходи – якщо тільки сам не побажає доручити цю бухгалтерію своєму роботодавцю, що завжди має право зробити. Це означає, що кожен громадянин буде чітко знати, скільки він віддає державі, і скільки має право від неї вимагати. Тобто, кожен відповідає за себе. Проте адміністрування платежів усередині країни стане справою настільки простою, що в Україні вперше стане легко займатися бізнесом.

Спрощення зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі - закон про фріланс. Зараз на шляху зовнішньої торгівлі українців стоїть мільйон перешкод. Завести гроші в країну складно. Вивести гроші з країни дуже складно. Малий бізнес практично не може легально займатися ЗЕД. Продаж послуг просто неможливий. Ми все це змінимо й доб'ємося прийняття законів, які фактично відкриють пересічному українцеві простий шлях на міжнародні ринки. У тому числі - захистимо права сотень тисяч українських фрілансерів та айтішників, які сьогодні фактично знаходяться в заручниках у Податкового комітету Верховної Ради, Мінфіну та ДФСУ.

Митний лібералізм. Маленькі мита породжують великий добробут, великі мита породжують великі проблеми. Ми твердо стоїмо на тому, що споживчі товари, а тим більше сировина й засоби виробництва повинні надходити до України з мінімальним митом або зовсім без мита. По-перше, це відразу призводить до зростання рівня життя українців, тому що конкуренція та зниження витрат ведуть до здешевлення товарів. По-друге, гине величезна та страшна мафія контрабандистів, позбавлена кормової бази. По-третє, ще більш моторошні упирі з митниці теж позбавляються кормової бази й перестають тягнути Україну в кам'яний вік. Усім добре – крім тих, хто під гаслами «захисту національного виробника» впарював громадянам однакові м'яті тази під виглядом автомобілів і пральних машин. А втрату частини бюджетних доходів ми компенсуємо цим:

Захід в країну західних акціонерів. Під красивим гаслом «будемо панувати на своїй землі» у нас легалізували перемогу громадян, які встигли нахапати підприємства в епоху первинного накопичення капіталів. В результаті панами над найбільшими підприємствами виявилися найбільш кінчені, відбиті персонажі з руками по лікоть у крові, які комфортно витрачають дохід згідно зі своїм культурним рівнем, поки підприємства радянської епохи тихо розсипаються у них на очах. Ми не маємо наміру захищати інтереси наших українських «бояр» з їх кукареками про автономізм і «національний капітал». Не треба автономізму. Не треба національного капіталу. Нам потрібен американський та європейський капітал. Цей капітал проведе модернізацію підприємств і стане реальним приводом для Заходу захищати нас в разі російської агресії. Тому ми продамо всі активи, звільнені в ході роздержавлення, американським і європейським корпоративним і приватним інвесторам. З молотка. Тим самим ми отримаємо кошти в бюджет на реформи. А через пару років інвестиції почнуть працювати, і у нас буде жива, здорова та весела економіка, а не цей сумний катаклізм, який ми тут спостерігаємо. Забігаючи наперед, скажемо, що російських інвесторів ми не пустимо, бо нагляд над приватизацією довіримо американцям з числа русофобів.

Зняття мораторію на торгівлю землею. Землю можна буде купувати й продавати. Ми залишаємося однією з дуже небагатьох країн у світі, де це все ще неможливо – в почесному човні з КНДР, Конго, Венесуелою та Кубою. Ніяких відчутних переваг сільському господарству це не дає, а залучати в країну інвестиції прямо заважає. Єдина причина, з якої мораторій ще діє – бажання кримінальних кланів захистити свою монополію на землю, яку вони утримують рекетом і погрозами. Тільки-но земля стає приватною, залякувати селян стане марно, вони просто продадуть її корпораціям, які так просто не залякаєш. Усе. Адже тільки наявність землі у власності є реальним стимулом інвестувати в її якість і врожайність. Без цього наші хвалені чорноземи скоро стануть історією, особливо якщо врахувати, що в світі стрімко розвиваються технології, які дозволяють вирощувати цілий спектр сільгосптоварів на поганих грунтах або в вертикальних фермах, а Ізраїль виходить в аграрні лідери.

Свобода Інтернету. Ми не будемо нічого забороняти в Інтернеті. Єдиний виняток – репутаційні позови до ЗМІ. ЗМІ навчаться або відповідати за правдивість своїх публікацій, або платити багатомільйонні штрафи. Решті буде можна все. Наш шлях – розвивати виробництво власного й переклад англомовного контенту, в тому числі за допомогою грантів.

Легалізація канабісу. Українське розуміння «що є наркотик» впирається в радянську ще пропаганду, в результаті якої канабіс вважається «міткою наркомана», а горілка щовечора й пачка сигарет в день – нормальним особистим вибором. З медичної точки зору все, скоріше, навпаки. Ми навіть не будемо посилатися на одвічне «що в трубці козака Мамая та Тараса Бульби, якщо тютюн в Україну завезуть вже після Хмельниччини?». Ми просто визнаємо, що цей стереотип не тільки ламає долі, але й створює корупційні дірки.

Ми почнемо з легалізації канабісу в медичних цілях. Аргументи на його користь очевидні: по-перше, боротьба з канабісом є величезним злом і причиною криміналізації доль тисяч молодих українців. Краще сто планокурів, ніж один корумпований мент, який підкидає в кишеню затриманому пакетик. По-друге, канабіс корисний і широко застосовується в охороні здоров'я, що підтверджено наукою й служить причиною його поступової легалізації в Європі та США. Ніякої причини забороняти канабіс, крім прагнення силовиків типу Ківи мати годівницю, просто немає.

Охорона здоров'я. Ми впровадимо в Україні соціальну систему охорони здоров'я, аналогічну країнам Західної Європи. Якщо коротко, то її формула: або сидиш в довгій черзі безкоштовно, або в короткій черзі по страховці, або будь-який каприз за ваші гроші. Також ми змінимо підхід до фармацевтики. По-перше, купити серйозний препарат без рецепта буде нереально. По-друге, велика частина ліків буде підпадати під реімбурсацію. По-третє, черг до терапевтів (сімейних лікарів, педіатрів) буде менше, тому що держава виділятиме гроші в першу чергу на лікарів первинної ланки, а не на вузьких фахівців.

І вишенька на тортик: гомеопатичні, хм, препарати можна буде купити тільки в магазинах розіграшів та приколів, а не в приміщенні зі словом «аптека» в назві. Це ж, до речі, стосується й гороскопів. До «цілителів» будуть направлені спеціальні перевіряючі, які після перевірки на предмет зцілення хворих магічними способами передаватимуть цих «цілителів» інквізиторам з числа співробітників МВС. Статтю за шахрайство ніхто не відміняв.

Закріплення права на самозахист. Кожен українець повинен мати право захистити себе будь-якими доступними засобами, як вдома, так і в разі нападу на вулиці або в громадському місці. Ми доб'ємося зміни судової практики, за якою будь-яка озброєна самооборона кваліфікується як перевищення. Убив злочинця – молодець. Не треба було ставати злочинцем. Саме така наша філософія, і ми зробимо все, щоб вона стала законом.

Лібералізація носіння короткоствольної вогнепальної зброї. Кожна людина має право захистити себе. Але в разі явної нерівності сил (наприклад, між чоловіком і жінкою) це право виглядає як знущання. В Україні склалася унікальна ситуація: всю нашу історію у нас дозволено мати так звану «штурмову» зброю – довгоствольні карабіни, дробовики, снайперські гвинтівки – але медіа й держава робили все, щоб громадяни боялися самої думки про пістолет, як засіб самозахисту. При цьому у нас до сих пір – в порушення Конституції – немає закону про зброю, оборот якої регулюється внутрішньою інструкцією МВС. Досвід Молдови, Чехії, Болгарії, Естонії та інших не настільки далеких від України географічно та культурно країн підказує нам, що в разі дозволу носіння ліцензованої короткоствольної зброї перестрілок на вулицях в нашій країні буде значно менше, ніж бояться противники лібералізації. Та, швидше за все, менше, ніж зараз. Крім того, ми знищимо ще одну корупційну годівницю силовиків, які сьогодні, не соромлячись, торгують дозволами на нагородні стволи.

Легалізація казино. Ми не бачимо нічого поганого в казино, крім хорошого. Ми за те, щоб в містах працювали казино, дозволяючи занадто багатим людям стати трошки бідніше, а державі – трошки багатше. Єдине завдання держави тут – зробити так, щоб вони не заважали людям ходити вулицями та не перетворювалися в кубла, тобто визначити допустимі місця розташування й умови утримання.

Легалізація проституції. Ми вважаємо, що кожна людина має право розпоряджатися своїм тілом. Всі спроби держави «контролювати мораль» виглядають жалюгідно й огидно, а співробітники поліції з протидії торгівлі людьми самі працюють сутенерами. Єдине, що має зробити держава – це розробити норми для секс-індустрії, виключивши педофілію, поширення венеричних захворювань, попутну торгівлю важкими наркотиками та зґвалтування. Це й буде зроблено.

Свобода сімейних союзів. Ми виходимо з того, що "хто, з ким, де й навіщо" – взагалі не справа держави. З іншого боку, ми нікуди не дінемося від державної реєстрації сімей – вона потрібна для вирішення таких питань, як спадкування, доступ до хворого та розділ майна при розлученні. Наша мета – поділ поняття «традиційного шлюбу» та «сімейного союзу». Держава не має права відмовляти в реєстрації сімейного союзу повноправних громадян (і наділення його всією повнотою відповідних прав) лише тому, що він передбачає «неправильний» секс або не має на увазі сексу взагалі. Ми переконані, що сексуальність, так само як і «традиційність» – не справа чиновників, і що пози не слід затверджувати рішенням Нацкомісій з моралі. А от за традиційним шлюбом – в традиційні інституції, будь то церква, плем'я або громада.

Релігія окремо від держави. Ми не будемо заохочувати переваги ані якоїсь однієї конфесії, ані всіх релігій в цілому. Церкви повинні мати ті ж права, що й інші неприбуткові громадські організації – не більше, але й не менше. Протиправні дії релігійних організацій, чи то самозахоплення землі, чи то зв'язок з терористами, каратимуться так само нещадно, наче б це була не церква, а банда канібалів.

Електронний документообіг. Ми наполягаємо на максимально швидкому впровадженні електронного документообігу в усі сфери, де ще існує паперовий. Величезна частина ефективності державного апарату пропадає там, де користуються прес-пап'є й плюють на гумові печатки.

Національна безпека. Будь-які перетворення – ніщо, якщо країна не зможе захистити їх і себе. Ми розуміємо, що ми живемо не на острові, і що у нас під боком – неймовірно сильний, агресивний сусід, який вважає нас за обід. І часом це може змусити нас відмовитися від тих чи інших свобод – ми не «мамкині лібертаріанці» і не диванні мрійники. Однак разом з тим ми переконані, що кожна така відмова має бути тимчасовою та мати під собою величезні підстави.

Ми будемо вітати розвиток оборонної промисловості України, так само як і кооперацію з західними партнерами та перехід на стандарти цивілізованого світу. І не тільки в ВПК, а й в принципах управління військами, в сумісності статутів, в військовій освіті. Ми міцно віримо, що впровадження в армії цифрового документообігу підвищить її боєздатність не менше, якщо не більше, ніж нові автомати.

Ми не будемо обіцяти повну відмову від призову – ми розуміємо, що в нинішніх умовах це просто неможливо. Наше завдання – скоротити й розподілити призов, а також службу у військовому резерві. Чоловік не має «тягнути носок» на полігоні та підмітати плац ломом, втрачаючи години, які краще б витратив на роботу або навчання, а має набувати цікавих і корисних навичок – від вогневої підготовки та тактичної медицини, до англійської мови, водіння та спеціальних знань.

Висновок

Простіше кажучи, наш шлях – менше чиновника, більше громадянина. Менше примусу, більше свободи. Менше заборон, більше альтернативних пропозицій. Це не якась вигадка чи фантазія – це наш останній шанс перейти на рейки цивілізованого розвитку. Будь-яка консервація нинішньої ситуації, якщо вона викликана страхом, відсталістю або просто боязню проявити ініціативу, закінчиться поступовим сповзанням нашої країни в великі пострадянські руїни.

Ми пропонуємо спосіб стати для нащадків тими, хто переламав занепад. А не тими, хто їх підвів.

 

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

(скорочений варіант)

1.Стан української економіки

На даний час українська економіка перебуває у достатньо стабільному стані. З одного боку падіння 14-15-их років зупинено. З іншого боку ріст вкрай слабкий та непевний. Такі темпи росту не дають можливості Україні посісти гідне місце в світі, забезпечити адекватний рівень доходів населення і фінансування державних видатків.

Ключові недоліки вітчизняної економіки:

1) Вкрай низький за європейськими і загальносвітовими мірками ВВП на душу населення.

2) Висока доля тіньової економіки, перевага «сірої» економіки.

3) Економіка низьких переділів.

4) Висока доля держучасті в економіці. Високий рівень монополізму.

5) Висока вартість позикових коштів, що робить неможливим інвестування в основний капітал.

6) Низька доля нематеріальних активів.

7) Високий рівень зносу основних фондів.

8) Висока енерго- і матеріалоємність продукції.

Всі ці недоліки не є ізольованими. Частина з них – закономірний наслідок радянської економічної системи, частина – наслідок проблем, що не відносяться безпосередньо до економічних. Серед них до найболючіших для економіки варто віднести:

1) Поганий захист права власності. Низька соціальна легальність власності як такої.

2) Складна і заплутана система оподаткування. Ворожа до бізнесу система адміністрування податків.

3) Тяжка ситуація з інфраструктурою. Сюди відносяться і дуже високий рівень фізичної зношеності мереж, і складності бізнесу з доступу до них.

4) Високий (для рівня економічного розвитку) рівень соціальних зобов’язань держави, доля коштів, що перерозподіляється через бюджет.

5) Низький рівень довіри у суспільстві.

2. Основні цілі

Серед цілей економічної політики можна виділити дві великих групи: безпосередньо економічні цілі і цільові показники, та соціальні цілі економічної політики.

Основною, безпосередньо економічною ціллю є забезпечення умов для стійкого зростання економіки. Базовим цільовим показником тут є ВВП у порівняльних цінах (у паритеті купівельної здатності). На наш погляд, в української економіки є можливість росту на 8-10% щорічно протягом 10-12 років, а в окремі роки, можливо, до 12%. Це дасть можливість скоротити відставання від розвинених країн, вийти на рівень розвитку економіки, забезпечити нормальне фінансування необхідних державних програм і видатків.

Крім безпосередньо економічного розвитку, до важливих економічних цілей відноситься забезпечення стійкості економіки до зовнішніх і внутрішніх стресів, розвиток внутрішнього ринку.

Соціальних цілей, пов’язаних з економікою, дуже багато.Тією чи іншою мірою, від економіки залежать всі соціальні процеси, тому будь-які соціальні цілі можуть бути залежними від економіки. Найбільш значущі цілі, які необхідно враховувати при розробці економічної політики, це:

1) Виникнення якнайбільшого прошарку людей, що не залежать від держави в своїй економічній діяльності і соціальних практиках. Посилення класу власників засобів виробництва.

2) Створення достатньої кількості якісних робочих місць.

3) Можливість самореалізації громадян, в першу чергу молоді.

4) Наявність ресурсів для стабільного фінансування необхідних державних програм. В першу чергу, в частині безпеки, у другу – необхідних соціальних видатків.

5) Підвищення привабливості країни для життя (безпека, інфраструктура та сервіси, комфорт).

3. Основні принципи

1) Ми вважаємо, що держава не має виступати активним економічним гравцем. Задача держави – забезпечити можливість незалежним економічним агентам провадити діяльність. Саме у результаті вільного обміну і конкуренції незалежних учасників ринку генерується додана вартість, відбувається насичення ринку необхідними товарами і послугами, перерозподіляються доходи і ресурси. Держава має створити необхідні умови і забезпечити учасникам дотримання правил гри. При цьому безпосередня участь держави у економічних процесах вкрай небажана: неможливо одночасно грати і вести рахунок.

2) При цьому ми розуміємо, що регуляторні функції держави можуть (а здебільшого і повинні) бути скорочені, але не можуть бути скасовані. Відповідно, задача полягає в виділенні необхідних регуляторних функцій і вибудові оптимального способу їхнього виконання. При обов’язковому скороченні всіх надлишкових функцій, яких у нашої держави досить багато.

3) Задача державної економічної політики, особливо у фіскальній частині, має вельми жорсткі граничні умови. Так, у бюджеті є деяка кількість необов’язкових і неоптимальних видатків, але переважна маса видатків бюджету необхідна і не може бути скорочена.

Відповідно, при розробці економічної політики ми зобов’язані враховувати необхідність наповнення бюджету тут і зараз, а не лише у світлому майбутньому.

4. Фіскальна і митна політика

У сфері фіскальної політики є дві основних і першочергових цілі:

а) спрощення адміністрування податків і зниження корупційних ризиків;

б) розширення бази оподаткування за рахунок детінізації і за рахунок додаткових надходжень, зниження податкового тягаря.

Основні кроки:

1. Перехід від податку на прибуток до ПнВК. Подвійний виграш за рахунок кратного спрощення в адмініструванні і заохочення інвестиціями в основний капітал.

2. Зміна підходу у боротьбі з обналом. Переведення в готівку на сьогодні – це в першу чергу торгівля ПДВ. Продавати ПДВ має сенс у двох випадках: якщо держава не відшкодовує законний переплачений ПДВ и якщо ПДВ «намальований». При єдиному реєстрі існує технічна можливість внесення в базу ПДВ з повітря. Відповідно, якщо з одного боку ПДВ буде відшкодовуватись у повному обсязі, а з іншого малювати ПДВ стане неможливим, на ринку обналу зникнуть продавці. Тобто ми пропонуємо боротися не з продажем ПДВ, який створює масу складнощів в першу чергу законослухняним платникам, а з появою «лівого» ПДВ і необхідністю продажу законного.

3. Податковий маневр. На сьогодні є дві податкові пільги, які має бути скасовано. Це пільга по земельному податку на землі видобувної промисловості (п.284.4.) і податок на нерухоме майно виробничого призначення (п.266.2.2.). Обидві пільги не стільки підтримують виробництво, скільки заохочують безгосподарне використання об’єктів. Перша з пільг робить для видобувних підприємств непотрібною рекультивацію земель під відвалами. Другий податок не дуже помітний для працюючих об’єктів, але буде відчутним для приміщень, що простоюють. При цьому додаткові надходження в бюджет мають скласти близько 8 млрд. грн. в рік у поточних цінах. Скасування краще розтягнути на два-три роки, підвищуючи рівними частинами раз на рік.

4. З метою стимулювання більш глибокої переробки природних копалин, у 5-річній перспективі необхідно розглянути питання про скасування відшкодування ПДВ експортерам сировини, а у майбутньому і продуктів первинної переробки. Питання неоднозначне, але у перспективі виглядає, що вигоди від даної дії переважатимуть недоліки. В першу чергу, мова про експорт руди, лісу тощо. Даний захід не є експортним митом, тому ніяк не суперечить нормам ВТО.

5. Одним з значущих резервів наповнення бюджету є зниження долі контрабанди в імпорті. Рішення пролягає у двох площинах. Безпосередньо покращення адміністрування на митниці і боротьба з контрабандою дисциплінарними заходами є важливими, але не можуть бути єдиним способом. Другим є супровід по всьому ланцюгу реалізації товару можливості відстежити його походження. Для цього необхідним заходом є підвищення касової дисципліни і введення користування РРО будь-яким суб’єктом, який здійснює продаж за готівку.

6. Реалізація цих заходів у трирічній перспективі має дозволити без зниження дохідної частини бюджету у ППС знизити орієнтовно ПДВ до 17%, ЄСВ до 17%. Що, в свою чергу, дасть подальший поштовх детінізації економіки.

7. Після значного спрощення адміністрування податків і вказаного зниження податкового навантаження для загальної системи, можна частково скорочувати кількість спрощенців. Необхідно залишити спрощену систему самозайнятих. Для підприємців з найманим персоналом, для працюючих по факту у наймі необхідно скасовувати спрощену систему оподаткування. Це перекриє масу схем нелегальної оптимізації податків і створить єдині правила гри для всіх суб’єктів господарювання.

5. Монетарна політика, валютне регулювання

Одним з критично важливих завдань для забезпечення економічного росту є прихід у країну інвестицій. При цьому важливі як внутрішні інвестори, так і іноземні інвестиції. Відносно одних і інших діють дещо різні методи стимулювання.

Іноземні інвестиції. Необхідно розуміти, що на сьогоднішній день ми є країною не надто привабливою для інвестування. До нас заходять переважно з виробництвами, орієнтованими на внутрішній український ринок і тільки за дуже високої очікуваної норми прибутку. Є певна послідовність, яку неможливо відмінити. Спочатку завжди заходять спекулятивні високо ризиковані гроші, потім менш ризиковані і тільки потім приходять консервативні інвестори. Цю послідовність змінити або перестрибнути сходинки не вдається. Відповідно якщо ми бажаємо у перспективі бачити консервативних портфельних інвесторів, то потрібно не боятися заходу на ринок спекулянтів. У нас валютне регулювання влаштоване таким чином, щоб зробити ринок для спекулянта нецікавим. В першу чергу це проявляється в обмеженнях на виведення валюти. Ніхто не хоче заводити свої гроші в країну не маючи гарантій їх вільного виведення.

При цьому за багато років українські підприємства давно навчились за потреби виводити гроші з країни. Тож ризики зняття обмежень переважно стосуються не стільки виведення вже наявної у країні валюти, скільки неможливості адміністративними заходами обмежити виведення у випадку потужних гойдалок. Але ці ризики надто перебільшені. Принаймні, виграш від поступового переходу до повного вільного конвертування гривні буде значно вищий ризиків.

Дуже важливим кроком в цьому напрямку стало прийняття закону про валютне регулювання. Тепер важливо його повністю імплементувати.

Потенційно зняття валютних обмежень призведе до різкого підвищення інтересу до боргових інструментів ( у першу чергу до державних) з боку іноземних інвесторів. Це може навіть без зміни більш фундаментальних факторів та не розганяючи інфляцію, знизити вартість позик орієнтовно на два, у перспективі до трьох відсоткових пунктів. Зниження ж вартості позик на відсотковий пункт дає як мінімум відсоток у рік росту ВВП на декілька років. Крім того, зниження вартості позик помітно знизить вартість обслуговування боргу для бюджету, а це на сьогодні вельми помітна стаття видатків.

Стосовно монетарної політики необхідно продовжити курс на укріплення незалежності НБУ і на інфляцію як основний цільовий показник. Жорстка монетарна політика є необхідною мірою, що у сьогоднішніх умовах не має безпечних альтернатив. Накачування економіки дешевими грошима регулятора, на відміну від тих що зайшли з ринку, призведе тільки до розгону інфляційних механізмів. Що саме по собі страшно, а разом з низьким зростанням може загнати економіку у пастку стагфляції.

6. Приватизація, управління держпідприємствами

Ми переконані в тому, що держава не є успішним і конкурентним суб’єктом господарювання. Крім того, поєднання функцій регулятора і учасника ринку створює неминучі дисбаланси, здебільшого непереборні. Тому ми вважаємо приватизацію цілком необхідним кроком у всіх випадках, в яких вона можлива. Дуже розповсюджена в Україні помилка у підході до приватизації полягає у визначенні цілей. Основною ціллю приватизації є не надходження від неї доходів у бюджет, як у нас звикли вважати. Основна мета – у переході активів під управління ефективного власника і повноцінне включення активів у господарський обіг. Для виводу підприємства на приватизацію не потрібні ніякі додаткові умови і доводи. Навпаки, дуже вагомі аргументи потрібні для збереження підприємства у державній власності.

Ми бачимо необхідними наступні кроки:

1) Проведення тотальної малої приватизації держпідприємств. Максимальне сприяння малій приватизації на комунальному рівні.

2) Складення переліку критичних підприємств інфраструктури, що не підлягають приватизації. Перелік має бути коротким і містити в собі тільки ті підприємства, продаж яких несе в собі вкрай високі ризики для широкого кола осіб, напряму з діяльністю підприємства не пов’язаних. Тобто, грубо кажучи, підприємство не можна залишати у держвласності тільки тому що це несе ризик звільнення співробітників. До цієї категорії можуть бути віднесені підприємства критичної інфраструктури, або підприємства не просто підвищеного, а вкрай високого ступеня ризику. Наприклад, в українських реаліях варто поки що залишити у держвласності АЕС.

3) Складання графіку і умов великої приватизації усіх підприємств, не включених до списку попереднього пункту. При цьому основні вимоги для участі у торгах – це гарантії відсутності зв’язку з країною-агресором. Вимоги наявності досвіду в управлінні подібними об’єктами тощо. тільки для невеликої кількості підприємств.

4) Аналогічний пп. 2.3 набір дій для комунальних підприємств.

5) Окреме питання – це державні долі у акціонерних товариствах, що формально не є державними підприємствами. У переважній більшості випадків ніякої необхідності у збереженні державної частки не існує. Всі необхідні функції державного контролю можуть бути спокійно вирішені без участі в капіталі через повноваження регуляторів. Таким чином, у переважній більшості випадків такі держчастки має бути продано. При цьому правила продажу мають розроблятись в залежності від структури власності, вартості активів і прибутковості компанії. В одних випадках є сенс співвласникам консолідувати володіння. В інших, навпаки, варто забезпечувати максимально розмите володіння. У більшості ж невеликих компаній продаж може вестись будь-якими пакетами, за яких виручена сума буде максимальною.

6) Стосовно керівництва компаній, які зберігаються у держвласності, в першу чергу мають бути чітко сформульовані цілі, умови і обмеження в роботі цих компаній. Далі для таких компаній має бути реалізовано дворівневу систему управління. В якій наглядова рада контролює відповідність діяльності заявленим цілям, але, за їх дотримання, не втручається в оперативне керівництво. Наглядова рада формується відповідними держорганами і в її склад можуть входити як незалежні директори, так і чиновники. Безпосередньо ж оперативне управління має здійснюватись найнятими з ринку професіоналами. Порядок відбору і найму, умови контракту тощо, мають встановлюватись на ринкових умовах з залученням рекрутингових компаній, які мають відповідний досвід роботи. Втручання в діяльність менеджменту поза рамками заздалегідь встановлених вимог не допускається.

7. Інфраструктура і ЖКГ

Доступ до інфраструктури є одним з проблемних місць української економіки, однією з найбільших проблем бізнесменів і однією з ключових причин відмови від проектів потенційних інвесторів. Оскільки всі мережі, включаючи «останню милю», в більшості випадків належать монопольним власникам, то вони можуть і повинні бути об'єктом прямого державного регулювання. Часто вони є за формою власності державними/комунальними підприємствами, часто приватними компаніями. Але в будь-якому випадку, забезпечення доступності інфраструктури для кінцевого споживача є і найближчим часом буде предметом державного регулювання. Основною метою тут повинна бути доступність і неприпустимість перекладання на споживача витрат на утримання мережі в цілому, модернізації мереж і т.ін. в обсязі, що перевищує необхідний для його підключення. У довгостроковій перспективі рішення полягає, де це можливо, в ліквідації монопольного становища мереж. Однак це не завжди можливо і економічно доцільно, але завжди вимагає значних коштів. Тому найближчим часом метою є створення умов для виникнення альтернативних мереж і пряме регулювання діяльності існуючих мереж, що не допускає зловживання монопольним становищем.

Іншою гігантською проблемою є стан самої інфраструктури. Інфраструктура має вкрай високу фізичну зношеність, дуже високу, часом необґрунтовано високу протяжність. В результаті під час передачі тепла втрати можуть становити до половини генерації. Для електрики і води втрати менші, але теж дуже високі. Інфраструктура потребує не просто ремонту, а перепроектування. В багатьох випадках значно ефективніше не передавати, скажімо, тепло на два і більше кілометрів, а поставити автономні котельні.

Звісно цим не може і не повинна займатися держава. Але зараз система взаєморозрахунків і компенсацій влаштована таким чином, що підприємствам ЖКГ невигідно знижувати втрати, оскільки розрахунок тарифів, компенсації і субсидії йдуть від фактичних витрат. Відповідно, необхідно змінювати правила гри таким чином, щоб втрати, як і має бути, били по кишені підприємства - постачальника послуг, а не кінцевого споживача. Для цього в короткостроковій перспективі необхідні три речі: зміна порядку розрахунку вартості і компенсацій від розрахункового, а не фактично спожитого, забезпечення умов для простоти запуску автономних систем, доступ до кредитних ресурсів на модернізацію мереж. Це питання і зона відповідальності не центральної влади, а місцевої. Але на загальнонаціональному рівні може і повинно бути вирішене питання з правовим і бюджетним статусом приватно-державного партнерства, з програмами кредитування підприємств ЖКГ та споживачів.

Тим часом у довгостроковій перспективі необхідно виходити на конкурентний ринок послуг ЖКГ. Для чого, в свою чергу, необхідно ринкове ціноутворення без закладених в ціну дотацій, прозорі умови надання субсидій з оплати ЖКГ соціально-незахищеними верствам населення, контроль недопущення зловживання монопольним становищем, неприпустимість зрощення регулятора з монополістом як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівнях.

8. Енергетика

В енергетиці основною метою є: енергозбереження, повноцінна імплементація третього енергопакету ЄС, забезпечення (само)достатності видобутку й генерації. При цьому безпосередньо до державних функцій відноситься лише другий пункт. Основні завдання держави: повний розподіл на постачальників і транспортні компанії, ринкова ціна газу для домогосподарств і підприємств ЖКГ, запуск конкурентного ринку газу і електроенергії для всіх споживачів. У найближчій перспективі слід ліквідувати поділ ринку на два сегменти (комерційного споживання і домогосподарств + ЖКГ). Ринок має бути єдиним і керуватися загальними правилами, але у другому випадку необхідно створити дієву прозору і ефективну систему енергозбереження та субсидій.

9. Ринок землі, АПК

Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення є однією з найбільших перепон розвитку сільського господарства як сучасної індустрії. Вимога його скасування цьогоріч була знята МВФ в останній момент перемовин. Але залишається питання, за якими правилами буде функціонувати земельний ринок після зняття мораторію. Існує дві основні моделі функціонування ринку землі і сільського господарства в цілому, як галузі. Умовно їх можна назвати європейською і американською.

Європейська передбачає достатньо жорсткі обмеження на ринок землі, фактично штучно обмежуючи максимальний розмір господарства доволі малими значеннями. В результаті с/г у більшості країн ЄС є гранично збитковим і являє собою потужний всмоктувач фінансової допомоги різноманітного штибу з бюджетів. Окрім обмежень земельного ринку, тій же меті підпорядковані технологічні обмеження. Першочергово – заборона ГМО.

Американська модель, прийнята у різноманітних версіях у США, Аргентині, Канаді, Австралії та багатьох інших країнах, передбачає значно більшу свободу для сільськогосподарських виробників. І в частині ринку землі, і в частині методів хазяйнування. В результаті помітну частину ринку і орного клину контролюють крупні виробники, а сільське господарство є однією з прибуткових галузей економіки. Державна підтримка дрібних господарств існує, але має цільову, адресну спрямованість. В різних країнах (у США навіть в різних штатах) підтримка набуває різноманітних форм. Але в основному масово підтримують молочне скотарство, в деяких випадках інші окремі види виробництв, дбайливе використання земель.

Ми жорстко і послідовно виступаємо за американську модель ринку землі і функціонування агробізнесу. Україна не може собі дозволити розкіш зробити довічним споживачем субсидій одну з потенційно найприбутковіших галузей. Обмеження у використанні ГМО мають бути повністю скасовані. Сертифіковані у США та ЄС ГМО, хімікати і ветеринарні препарати мають бути допущені на український ринок без додаткових обмежень.

Ринок землі має бути максимально вільним, із мінімумом обмежень. Ось список необхідних і доречних, на наш погляд, вимог:

1) Власниками землі можуть бути виключно українські юридичні і фізичні особи.
2) Для юридичних осіб обов’язковою умовою є повне розкриття даних про кінцевого бенефіціара (винятки – великі публічні компанії, які котируються на біржі).
3) Заборона на володіння землею компаніям, у капіталі яких більше 10% належить громадянам і резидентам РФ.
4) Заборона на концентрацію. Одному власнику або групі пов’язаних осіб не може належати більше 7% орного клину України, 15% орного клину в області, 40% орного клину в районі.

Всі угоди із землею можуть проводитися тільки на основі виписок з державного кадастру. Відповідно, до внесення даних ділянки у кадастр, вона не може бути відчуженою.

Державні землі можуть бути приватизовані. Але тільки після повноцінного запуску ринку, сформованої ринкової ціни і за умови цільового використання отриманих коштів.

10. Дерегуляція

Надвисокий рівень зарегульованості економіки і суспільного та приватного життя в цілому, є проблемою багатьох пострадянських країн. Деяким країнам вдалося піти досить далеко в цьому питанні, Україна відстає. Одним з ключових умов для швидкого економічного зростання є звільнення економіки від явно надлишкової кількості заборон, обмежень, регуляцій і контролюючих органів.

Практика показала, що спроби м'яко і потроху скорочувати обсяг держповноважень і штат чиновників нагадують ловлю щурів поштучно і успіху не приносять. Повноваження і чиновники встигають розмножуватися швидше, ніж їх скорочують. На наш погляд, єдиним ефективним виходом є «регуляторна гільйотина», яка була свого часу застосована Кахою Бендукідзе в Грузії.

1) Не треба шукати, які нормативи можуть бути скасовані. Потрібно з нуля скласти список видів регулювання, які повинні бути залишені. Список повинен бути ретельно підготовлений і закріплений законом. Мінімум на три роки вводиться мораторій на розширення списку і внесення в нього змін.

2) У всіх випадках, в яких це можливо, державне галузеве регулювання замінюється регулюванням галузевими асоціаціями. Роль держави полягає в забезпеченні справедливих правил гри, недопущення неринкового примусу і зловживань повноваженнями регуляторів по аналогії з антимонопольним. Грубо кажучи, держава в особі АМКУ або іншого органу буде відстежувати факти зайвого регулювання. Тобто, чиновник зацікавлений у скасуванні, а не існування обмежень.

3) У всіх випадках, в яких це можливо, пряме регулювання замінюється обов'язковим страхуванням відповідальності. Після цього умови і вартість страховки вже будуть визначати страховики.

4) Для кожного виду держрегулювання законодавчо визначається орган, який має право деталізувати норми і контролювати їх дотримання. Перевірка дотримання однієї і тієї ж норми різними організаціями не допускається.

5) Технічні регламенти по можливості не розробляються з нуля, а імплементуються ЄС. Виняток для тих видів продукції, в яких законодавчі обмеження нижче ніж в ЄС (наприклад відсутність заборони на ГМО).

6) Заборона на повторну сертифікацію продукції, що має сертифікат якості ЄС, США, ряду інших країн.

11. Ринок праці

Український ринок праці живе за КЗпП, що старший за більшість громадян працездатного віку. Його прийнято в 71-му році і з того часу істотних змін він не зазнав. Цілком очевидно, що він абсолютно не відповідає сьогоднішнім економічним і соціальним реаліям, оскільки розроблявся і приймався для соціалістичної моделі господарювання. Часто тіньове працевлаштування сьогодні ґрунтується не на незаконній оптимізації податків, а на категоричному небажанні заводити трудові відносини під дію КЗпП.

В цей кодекс безглуздо вносити правки, новий КЗпП слід розробити з нуля.

Метою розробки нового КЗпП є не просто сучасніше регулювання, а фіксація в законодавстві і суспільній угоді нової моделі трудових відносин, що була б принципово відмінною від соціалістичної.

1) Лібералізація і дерегуляція ринку праці.

2) Перехід від суто вертикальної моделі трудових відносин до більш рівноправної і горизонтальної.

3) Першість свободи договору в трудових відносинах. Скрізь, де це можливо, імперативні норми повинні замінюватися диспозитивними.

3) Сучасні та ефективні методи захисту інтересів обох сторін трудових відносин.

4) Адекватний і здійсненний порядок звільнення співробітників.

5) Нормальне регулювання профспілкової діяльності і ролі профспілок у трудових відносинах

12. Бюджетна реформа

У бюджетній сфері, до речі як і в багатьох інших, головною умовою нормального функціонування є незмінність правил гри. За сучасних реалій бюджет служить у значній мірі інструментом політичного піару для виконавчої влади. Це допускається навмисне, шляхом перенесення значної частки витрат на ручне управління.

Необхідні кроки:

 1) Перехід, як мінімум, до трирічного бюджетного планування. Рік являє собою проміжок часу, за який навіть теоретично неможливо реалізувати значну частину проектів. До того ж це дасть змогу зробити прогнозованими бюджетні витрати як для держустанов, так і для бізнесу.

 2) Стабілізація правил гри. Бюджетний кодекс не можна щорічно постійно змінювати. Необхідно максимально жорстко закріпити правила гри. Зокрема розмежування джерел доходів і сфер відповідальності центральної та місцевої влади, порядок виконання бюджету.

3) Продовження і законодавче закріплення бюджетної децентралізації. Зараз вона вочевидь не завершена, тому що для більшості ОТГ основною статтею доходів є трансфери з бюджетів вищих рівнів. Необхідно замість цього підвищувати частку податків та зборів, що залишаються у розпорядженні в ОТГ. ОТГ повинні стати максимально фінансово незалежними від центральної влади.

4) Перехід до повноцінного планування кожного окремого виду бюджетних програм і їх виконання.

5) Прийняття порядку перенесення частини витрат розпорядниками бюджетних коштів на наступний рік. Необхідно припинити практику «згоряння» усіх невитрачених бюджетів у кінці фінансового року.

6) Перейти від механізму виділення коштів генеральним (головним) розпорядником до механізму самостійного визначення порядку та термінів витрачання коштів. Необхідно відмовитись від практики візування Казначейством бюджетних платежів. Помісячний план витрачання коштів або закріплюється у бюджеті, або генеральний (головний) розпорядник має право самостійно приймати рішення про терміни витрачання в межах 1/12 річного плану щомісяця з можливістю перенесення невитрачених залишків на наступний місяць.

13. Пенсійна реформа

Найбільш складний розділ. Принципове бачення і бажання тут по порядку величини не співпадають з можливостями, які є в наявності.

Стратегічною метою пенсійної реформи повинен стати перехід від солідарної пенсійної системи до змішаної солідарно-накопичувальної. При цьому солідарна частина пенсії виплачується по досягненню пенсійного віку за рахунок бюджету усім громадянам, які не мають постійного доходу вище певного рівня. Накопичувальна ж частина формується за рахунок відрахувань особи за час її трудової діяльності в приватні (на перших етапах можливо і державні) пенсійні фонди. Подібні пенсійні системи з деякими модифікаціями існують в більшості розвинених країн і добре себе зарекомендували.

Основна складність у тому, що для переходу на цю модель необхідна дуже велика кількість вільних коштів. Оскільки потрібно звільняти, повністю або частково, від внесків до ПФУ осіб, які не досягли певного віку, щоб вони могли ці гроші направити на створення особистих пенсійних програм. При цьому необхідність забезпечувати поточні виплати нікуди не зникає. Тому швидка реалізація такої пенсійної реформи на наш погляд неможлива, і для початку необхідна оптимізація ресурсів, задіяних в теперішній солідарній пенсійній системі.

При оптимізації солідарної пенсійної системи необхідно зберігати баланс між, з одного боку, необхідністю платити пенсії такого розміру, який дозволить на них жити, а з іншого – можливостями економіки країни. На наш погляд, необхідно збільшувати мінімальний розмір пенсій як мінімум до адекватно розрахованого прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Оскільки підвищувати загальний об’єм витрат на пенсійне забезпечення немає можливості, то зробити це вдасться лише з підняттям пенсійного віку. Пенсійний вік точно визначається як «вік втрати працездатності». Якщо мова не йде про людей з інвалідністю тощо (це інші види пенсійного забезпечення), то в нинішньому світі та в Україні важко вважати 60 років віком втрати працездатності. В умовах же гострого дефіциту ресурсів, на наш погляд, правильно направляти їх в першу чергу тим, хто не має можливості існувати без їх отримання. Тобто ми пропонуємо підвищення пенсій паралельно з підняттям пенсійного віку. Імовірно мова йде про підняття пенсійного віку до 67 років для чоловіків та жінок, підвищуючи на півроку в рік. Тобто повний перехід до пенсійного віку в 67 років завершиться через 14 років. Відміна дострокового виходу на пенсію для окремих категорій громадян може бути реалізована відразу.

Також потрібно провести верифікацію пенсій, які сьогодні виплачуються. Є серйозні припущення, що реальна кількість пенсіонерів майже на мільйон людей менша за офіційну статистику. А кошти, виділені на пенсії «мертвим душам» зникають корупційним шляхом.

Єдиним джерелом ресурсів для переходу від солідарної до змішаної пенсійної системи ми бачимо продаж державних земель. Само собою, не в найближчі декілька років, а лише після повноцінного запуску ринку землі і стабілізації цін на ньому. Судячи з вартості землі співставної якості ( ґрунти, клімат, забезпеченість водними ресурсами) в інших країнах, то сукупної вартості державного орного клину може виявитися достатньою для такого переходу. Але для цього необхідно дати можливість заходити на ринок і іноземним гравцям, бо в українських аграріїв необхідні суми просто відсутні.