Україна після виборів: куди прямує президент Зеленський?

Прийом, як чути? На зв’язку «Демократичний Моргенштерн» прямісінько зі столиці Німеччини Берліну. Доповідаємо, що там у нас коїться.

Була значить у Бундестазі конференція українських та німецьких політиків під назвою «Ukraine nach dem Wahlen: Wohin steuert Präsident Selenskyj?» (Україна після виборів: куди прямує президент Зеленський?), на яку ми з радістю завітали в кількості чотирьох закордонних прихильників «ДемСокири» та хочемо поділитися невеликим звітом. Тому сідайте, беріть чай або келих пива та занурюйтесь у чтиво.

Першим виступав історик з Deutsche Gesellschaft für Auswärtige Politik Wilfred Jilge. Більш конструктивної, конкретної та зрозуміло викладеної критики президента та його партії я не чула в житті, при чому цей депутат висловився практично щодо кожної теми, що стосується президента.

По-перше, він ідеально розуміє ситуацію в країні, відвідував прифронтову зону і не тільки, тому усвідомлює, що Зеленський та його партія прийшли до влади через серіал, що в Раді монобільшість, та що майже всі депутати СН (Слуги народу) не мають жодного досвіду в політиці. Про СН відгукувався як «ця, так звана, партія».

По-друге, він зазначив, що Європі підтримувати цього президента буде заважати історія з Коломойським, бо досі не зрозуміло наскільки сильний його вплив на високопосадовців. Історик сказав, що німецькі депутати не будуть вірити у те, що цього впливу взагалі немає.

Далі з помилок президента та СН він згадав турборежим, через який багато законів приймають з правовими помилками, наприклад, Закон про імпічмент, який по факту нічого не поміняв, або закон про ринок землі, який зараз приймуть з помилками. Також великою проблемою історик назвав нерозуміння та незнання своїх прав та обов’язків, як президента, і прав та обов’язків різних гілок влади.

Було підняте питання ДБР та його тиску в контексті вигоди для влади, в тому ж контексті питання ГПУ, власне історія з Рябошапкою. Заодно він згадав Харківську місцеву владу та незавершену судову реформу. Без уваги не залишилося питання обрання сторони (Європа чи Росія) в контексті заяв та формули Штайнмаєра, що президент схиляється туди, куди йому вигідно на якийсь момент часу. Тут він ще додав, що небайдужі громадяни вже нормально так протестують (Рух опору капітуляції), і, що виявилося дуже важливим для його колег, ці громадяни не куплені Порошенком, нацисти, а люди, що переживають за те, що твориться у них у державі. Бо деякі з них таки думали, що ми нацисти.

Також Wilfred Jilge наголосив на тому, що формула Штайнмаєра не є панацеєю, якою її вважають деякі не обізнані в питанні України депутати, і нічого не змінить, а що ця формула – спроба Росії обіграти недосвідчену українську владу. Росія не збирається виконувати жодні зобов’язання зі своєї сторони. Але він також знає, що різні громадяни України готові йти на зовсім рівні жертви для правильного миру з перемогою, що у всіх своя планка, й іноді вона дуже низька.

На пізніші заяви з боку СН про те, що «Україну не можна лікувати тими ж самими ліками, як Європу» відповів, що якщо хочете в Європу та її підтримку – працюйте за європейськими стандартами. По факту історик аналізував для депутатів з «Партії Зелених», все що відбувається з СН та Зеленським.

А тепер важливе (!) про Партію Зелених. Вони є чи не єдиною партією, яка виступає проти Північного потоку-2. На конференції вони своїми причинами для такої позиції назвали етичні причини та підтримку України. Але трохи подумавши та почитавши зрозуміло, що вони проти будь-яких невідновлювальних джерел енергії, вони все ж таки Зелені (у нормальному, а не українському сенсі).

Поїхали далі. Далі починається цирк, і нашу реакцію можна пояснити влучною цитатою з поезії Лесі Українки: «щоб не плакать, я сміялась».
Якраз Красносільська з СН з тембром Тимошенко заявляла: «не можна прописувати Україні ті ж самі ліки, як прописують Європі», «ми хворіємо іншими хворобами». Це дослівні цитати. Її відмазки в принципі можна було застосувати до всіх заяв пана Jilde.

Красносільска дуже образилася (аж голос тремтів) через закиди в бік Рябошапка, розказувала, що Луценко був поганий, а Рябошапка – у всьому правий. Ще вона намагалася наїхати на Партію Зелених за Північний потік-2 (але партія проти!!!) та водночас попросила 9 грудня Німеччину та Францію змусити Росію виконувати свої обов’язки. Ну з нею наче все.

Далі був Данилюк, над яким почали вже стібатись під час представлення, сказавши дослівно «halb drinnen, halb draußen», тобто наче «ні там, не тут».

Ось тут я почала помирати від ідіотизму. Після всієї критики влади у питаннях відсутності ознак правової держави, Данилюк вирішив зморозити щось типу «у нас в Україні щось середнє між президентсько-парламентською та парламентсько-президентською республікою, і це добре, у нас це не стабільно, але це теж добре, бо тоді влада досягає балансу».
А ще прозвучала така фраза, дослівно: «Наша політична реальність ніяк не вписується у юридичну політику» і це теж нормально, навіть добре.

Далі були хвалебні один в бік найвеличнішого лідера світу Зеленського в стилі: «так, він прийшов через серіал, але тільки так він міг привести з собою нові обличчя». «Він страшніший для Путіна, ніж Порошенко, бо він популярний в Росії (хороший аргумент *sarcasm*), а також тому що будь-які успіхи Зеленського не вигідні Путіну» (це теж нормальне обґрунтування?). Далі сказав, що нашому президенту дуже важлива думка суспільства, тому що коли вона негативна, він сумний або злий, але коли позитивна, то він аж гордий собою так, що аж всирається, пардон ма французька.

Єдина критика щодо Зеленського від Данилюка полягала в тому, що у нього слабкий Кабінет Міністрів, натякаючи, що він там має бути. Він дико хизувався тим, що націоналізував Приватбанк, і зазначив, місія МВФ дуже важлива для України. Теж захищав Рябошапку, морозився в питанні Нормандської зустрічі.

Далі виступала Ганна Гопко. Тут знову не соромно. Вона наїжджала по-злому, але ввічливо та ґрунтовно, на німецьких політиків з багатьох питань, серед яких і визнання Голодомору. Казала, що Макрон перевзувся і, може, Німеччина має на нього якось вплинути, бо хто зна як швидко з такими заявами до них дійде «русский мир». Так само наголосила на питанні впливу Німеччини на звільнення українських полонених, які перебувають в Росії. Принагідно згадала про необхідність членства України в НАТО.

Ось приблизно так пройшла ця конференція. Тішить та водночас засмучує те, що закордоном є прихильники України, при чому деякі навіть більші, аніж окремі депутати Верховної Ради. Але це не трагедія. Ми будемо тиснути на владу в себе, а ви тисніть в себе. Так і переможемо.

Катерина Ворожбит, Demokratischer Morgenstern Berlin - Демократичний Моргенштерн Берлін

P.S. Від імені «Демократичної Сокири» дякуємо нашим прихильникам у Берліні, які організувалися і брали участь у події – Катерина ВорожбитАндрей ФедоришинOleksii Kolesnikov і Tania Shcherbakova.