Ігор Щедрін

Голова Партії

Зона відповідальності: стратегічне управління Партією

Біографія:

Моя роль у партії – стратег. В будь-якій партії є виконком, і це один з ключових органів прийняття тактичних, а то й стратегічних рішень. Так вийшло, що стратегічні рішення в нашому виконкомі найчастіше висував саме я, і я ж брав на себе відповідальність за їхню реалізацію. Мабуть, це тому, що на момент заснування партії у мене був більший за інших досвід у стратегічних комунікаціях, громадському лобізмі та піарі. Але це не точно.

 

Найважливіші проекти, які я веду – керування цілями та нагляд за партійними проектами, координація Орккомітету, організація роботи партії, партійний додаток, система комунікацій партії. Хоча насправді в нас гнучка команда, у якій роль учасника характеризується не його сектором відповідальності, а мозаїкою проектів, які він розвиває.

 

Мене люди бачать рідше, ніж інших партійних лідерів, бо важко суміщати організаційну працю та медійну активність. По-перше, часу просто не вистачає – хоча я намагаюся підтримувати свій Facebook у робочому стані. По-друге, у нашій партії достатньо людей, які чудово комінікують. Доста популярних персон, блогерів. Але без організаційних зусиль нам не прийти до влади, і тут рук завжди не вистачає.

 

Мене завжди цікавила література. Я мріяв бути письменником. Тож пішов на філфак у рідному Запоріжжі та завершив його з червоним дипломом. Отже, освіта – філологічна, дві спеціальності – російська філологія та німецька мова. У школі я вчив французьку. Німецьку та французьку призабув через нестачу практики, але читати ще можу. Втім, набагато краще читаю англійською та польською. З п’ятого курсу я почав працювати в журналістиці, паралельно навчаючись в аспірантурі. Дисертаційна праця в мене взагалі у сфері фольклористики. Але я її ще не захистив.

 

Мене завжди приваблювали історія, фентезі та наукова фантастика. З цього виросла любов до рольових ігор на місцевості та історичного середньовічного бою. Спорт - цікава штука, а рубити один одного в капусту мечами та сокирами взагалі захоплююче. Наукова ж фантастика – на мою думку, найбільш динамічна та інтелектуальна галузь сучасної літератури, вона дає найбільше нових ідей та найбільше впливає на світ і людей.

 

З першого курсу університета я займався спортивним “Що, де, коли?”. Це було одним з моїх улюблених хобі, на яке йшло багато часу та сил. Якось ми з запорізькими хлопцями взяли друге місце в країні по Брейн-рінгу. Ще колись взяли друге місце по Брейну на чемпіонаті Європи серед молоді. Зараз майже не граю, бо треба деградувати.

 

Під час зайнять журналістикою та копірайтингом я почав співпрацювати з запорізькими політичними технологами. Десь тоді, у 2012 році, я познайомився із Олександром Нойнецем. У 2013-му стало зрозуміло, що далі в Запоріжжі рости нема куди, бо там політичний ландшафт визначали або дрібні та не дуже цікаві гравці, або Черняк та Анісімов - двоє друзів Юрія Іванющенко. Мені в такій складній життєвій ситуації стало якось бентежно, тому я підвищив градус та перебрався до Києва. Там журналістика, копірайтинг та консультування бізнесменів у справах піару стали моїм головним зайняттям на рік.

 

Після Майдану та початку війни Україна, яка була цариною напівтонів, стала чорно-білою. Я обрав ту сторону, на якій стою зараз – сторону “клятих русофобів”, а насправді  прихильників та волонтерів незалежної та вільної (як то кажуть, liberal) України. Разом із Олександром Нойнецем та Дмитром Підтуркіним ми запустили сайт “Петро і Мазепа” як спільний інформаційний проект. Технічний задум проекту був такий: ми набираємо авторів, які знані в Росії як опозиційні, будуємо репутацію на російськомовний світ загалом і висвітлюємо події як «погляд росіян з України на війну». Те, що Нойнець був знайомий з одіозним російським журналістом Єгором Просвірніним, дало можливість залучити його на презентаційному етапі створення «Петра і Мазепи». Це дало великий хайп від самого початку. Це дуже важливо в умовах війни, коли рахунок іде на години. Крок за кроком, від березня 2014 до квітня-травня 2014, ми підвели русофільску аудиторію сайту до розуміння, що Україна права і її треба всіляко підтримати. Від «Мы любим русскую культуру» до «Давайте помогать украинской армии и ездить на фронт, вот наш логотип на танке, бей агрессора» пройшли буквально тижні, і все виглядало дуже логічно для читачів. Себто, наш план спрацював. Пишаюся двома речами: швидко зібраним мільйоном гривень на допомогу ЗСУ у часи найзапекліших боїв, а також проведеним вже у 2015 році конкурсом патріотичних роликів. Робота «Петра і Мазепи» дала колосальне охоплення серед українців з проросійською культурною інерцією, які коливалися та не знали, на який бік стати. Якщо ми переконали тисячу людей – а я думаю, що скоріше десятки тисяч, бо сайт мав півтора-два мільйони переглядів на місяць – то сайт виконав своє завдання. А вже у 2015 році це завдання «Петра і Мазепи» перестало бути актуальним, і він став волонтерським ЗМІ, яким залишається і сьогодні. Аудиторія, яка у 2014 році не могла легко відмовитись від російського культурного багажу, перейшла на українську або не бачить проблеми говорити російською та ідентифікувати себе як стовідсоткових українців. Часи змінилися, і ми були волонтерами цих змін.

 

Разом з Максимом Крижанівським взимку 2013–2014 років я заснував ГО “Медичний контроль”. Драйвером була надія, що Майдан дасть перезавантажити охорону здоров’я в Україні. Ми слідкували за ситуацією в охороні здоров’я, моніторили законодавчі зміни, закупівлі та інше. Це був для мене перший громадський проект, і він був цікавий як майданчик, щоб отримати розуміння роботи NGO та громадського лобізму. Спочатку я радше відігравав організаційну роль. Потім Макс надовго поїхав воювати, а я перебрав на себе роль спікера проекту та редактора матеріалів сайту. Матеріали готувалися з інсайдерами сфери охорони здоров’я, підприємцями, незалежними експертами. Певний час ми були дуже впливовою позасистемною організацією у цій сфері, watchdogами охорони здоров’я. Сьогодні сайт організації існує і працює, але активісти проекту розійшлися по інших ініціативах. Хтось знову поринув у бізнес, хтось пішов реформувати медицину на посаду або в проектний офіс, а в мене всі ресурси волонтерства забирає «Демократична Сокира», тому, як це не сумно, на «Медичний контроль» тупо нема часу.

 

Дуже важливим проектом для мене є Libera.store. Це стартап, у якому ми перевіряємо декілька гіпотез. Одна з них – що у сучасному світі літератури реальним та найбільш цінним товаром є не текст, а жива комунікація з його автором. Друга - що з блогерів можна зробити популярних письменників. Є певні успіхи, і Libera.store дає мені частину доходу. Окремі автори заробляють десятки тисяч гривень, а користувачі рахуються тисячами.

 

Я заробляв и заробляю консультуванням. Я пишу людям іміджеві стратегії, розповідаю, як будувати позитивний піар та реагувати на кризи. І так, я рекламую серед них «Демократичну Сокиру». Зараз я консультую здебільшого IT-підприємців та середній бізнес з патріотичною позицією. Але «Демократична Сокира» зростає, і у майбутньому уникнути конфлікту інтересів буде все складніше. Гадаю, найближчим часом я припиню консультування та сконцентруюсь на Libera. І, звичайно, на «Демократичній Сокирі».

 

Я хочу, щоб Україна стала багатою країною із відкритою економікою - це дуже важливо – та відкритим доступом до світового ринку капіталу, технологій та інтелекту. Із кращими – більш ліберальними, ніж в Європі та навіть в сучасних Сполучених Штатах – правилами гри. Себто, я хочу побудувати в Україні праволіберальну державу. Я вважаю, що інакше наша країна просто не виживе, а може не виживемо в ній ми. Ліберальна частина нашої ідеології вирішує питання самореалізації, заможного та комфортного життя, патріотична частина – захисту від зовнішніх загроз.

 

Наша національна ідея має бути дуже простою: ми зібралися тут, щоб вільно жити, працювати, захищати свою волю і цінності. Я хочу побудувати в Україні маленькі США, причому радше не теперішнього зразку (мені здається, що там сильно полівішали, хоча, можливо, я помиляюсь), а на базі тих ідей та цінностей, які закладалися у США першопочатково. Країна свободи, країна підприємництва, країна вільних людей, що здатні себе захистити – це Україна майбутнього. І ми волонтери цього майбутнього.

 

Профіль у Facebook

Чому в Україні вибори з ніг на голову?

http://sokyra.party/sites/default/files/youtube/eAy9HjGIZAo.jpg

Цивілізована демократія – це демократія, що зростає від низу до гори, як рослина.

Щодо реєстрації політичної партії "Демократична Сокира"

Ми провели безліч консультацій із юристами і чиновниками. Втім, працівники Міністерства знайшли у наших паперах недоліки – на нашу думку, не тільки некритичні, але часто-густо відверто абсурдні, проте обґрунтовані окремими пунктами діючого законодавства.