Програма розвитку науки

Передмова

 

Науковці - це люди, спеціально навчені розв’язувати проблеми, які ніхто не розв’язував до них.

 

Функції науки:

 

- пізнавальна (отримання нових знань);

- світоглядна (формування наукової картини світу, наукового світогляду, культури);

- освітня (вплив на освітні програми);

- практична (застосування знань, нові технології та форми організації, підтримка прийняття управлінських рішень тощо).

 

Основні гравці

 

Наука в Україні складається з інститутів та центрів Національної академії наук (НАН) України, п'яти галузевих академій (медична, аграрна, педагогічна, правова та мистецтв), науково-дослідних частин (НДЧ) університетів, навчальних підрозділів університетів, науково-дослідних установ при Міністерстві освіти та науки (МОН), галузевих наукових установ, науково-дослідних підрозділів підприємств, приватних науково-дослідних компаній та незалежних дослідників. Хоча з точки зору закону всі вони рівні, фактично це не так: по-перше, існує перелік наукових установ, яким надається підтримка держави; по-друге, деякі види фінансування розподіляються лише серед установ, що підпорядковані одному головному розпоряднику коштів (ГРК).

 

На практиці в українській науці діє феодальна система відносин. Зараз є такі гравці:

- МОН - формально відповідає за всю науку загалом; реально керує наукою в університетах (НДЧ та викладачі), а також у невеликій кількості інститутів, які з різних причин опинилися в його сфері управління; має конкурсні теми для своїх.

- НацРада з науки і технологій - новий орган при КМУ; формально - дорадчий, реально - керівний; наразі найбільш активний та прогресивний.

- Національний фонд досліджень (НФД) - український аналог National Science Foundation (NSF); створений на базі Державного фонду фундаментальних досліджень (ДФФД); незалежний, але під наглядом наукового комітету НацРади; наразі в процесі створення.

- Президія НАН України - найбільший і найстаріший (в усіх сенсах) гравець; через унікальний правовий статус Академії ігнорує не лише думку інших гравців та досягнуті домовленості, але й чинне законодавство; через систему секцій та відділень керує усіма інститутами, центрами і державними підприємствами, що входять до Академії; гроші дає лише своїм; інститути тримає під контролем завдяки страшилці, що без їхнього покровительства нехороші люди відберуть землю і будівлі.

- Президії галузевих академій - те ж, що й НАН, але “труба пониже и дым пожиже”. Містять різних одіозних персонажів.

- Міністерства і відомства - керують галузевими науково-дослідними інститутами (НДІ) у своїй сфері управління; як правило, дуже закриті і непрозорі.

- Промисловість - деякі підприємства мають власні науково-дослідні підрозділи, які працюють в інтересах цього підприємства і за їхній рахунок; за межі підприємства їхні результати зазвичай не виходять; не відіграють істотної ролі.

- Приватні компанії - з’явились переважно протягом останніх п'яти років; як правило, складаються з бувших працівників державних інститутів, які монетизують свої результати, отримані на попередній роботі, хоча є і виключення; не відіграють істотної ролі.

- Незалежні дослідники - фактично, ентузіасти, які мають інше джерело доходів, а наукою займаються як хобі; не відіграють істотної ролі.

 

Слід зазначити, що на відміну від країн першого світу, в Україні, як і в СРСР, університети є виключно освітніми установами, дослідження в яких проводяться переважно силами науково-дослідних частин (по суті, підпорядковані університетам інститути). Для решти співробітників наукова діяльність є лише одним з видів додаткового навантаження і провадиться здебільшого формально “для галочки”. Змінити цю ситуації без докорінної реформи самої суті університетів, скоріше за все, неможливо.

 

Організація науки в світі

 

В різних країнах організація науки відрізняється. Це пов’язано з тим, що наукові системи формувалися здебільшого незалежно.

 

США: фундаментальна наука зосереджена переважно в університетах та спеціалізованих дослідних установах, прикладна - у галузевих наукових установах, окремих установах при університетах та приватних компаніях; найважливіші дослідження у сфері нацбезпеки та оборони проводяться у національних лабораторіях, науково-дослідних лабораторіях збройних сил та науково-дослідних підрозділах державних установ. Всі ці організації тісно співпрацюють одна з одною.

 

Велика Британія та країни Британської співдружності (насамперед Канада, Австралія та Індія): фундаментальна наука зосереджена переважно в університетах, прикладна - в окремих установах при університетах, галузевих установах та приватних компаніях. Відмінність від американської системи полягає у значно меншій кількості галузевих установ і відсутності національних лабораторій.

 

Німеччина: фундаментальна наука поділена приблизно порівну між університетами та інститутами товариства Макса Планка, прикладна наука поділена приблизно порівну між технічними університетами та інститутами товариства Фраунгофера плюс є відносно невелика кількість приватних компаній, у суспільників та гуманітаріїв теж є свої товариства.

 

Франція: мережа науково-дослідних лабораторій, в меншій мірі університети та приватні компанії.

 

Польща: мала кількість великих дослідницьких центрів, що або існували з радянських часів, або були утворені шляхом об’єднання менших інститутів плюс університети (переважно фундаментальна наука) та технічні університети (прикладна наука).

 

Японія: університети, приватні компанії і невелика кількість галузевих інститутів.

 

Як бачите, ситуації, коли вся наука зосереджена лише в університетах, ніде в світі немає.

 

Історична передмова

 

За часів СРСР наука в Україні була дуже сильно орієнтована на промисловість. Основні дослідження велись в рамках академій наук, а університети та галузеві інститути відігравали здебільшого допоміжну роль і їхній науковий рівень був значно нижчим. При цьому, постановка задач та координація робіт здійснювалися з Москви і часто-густо розташовані в одній будівлі групи не знали, що працюють над одним проектом.

 

Під час кризи кінця 1980-х - 1990-х через важкі фінансові умови українська наука втратила ціле покоління дослідників. Це видно зі значно меншої кількості дослідників у віці від 45 до 60 років. В цей період значно скоротилися прикладні дослідження, а фундаментальні збереглися за рахунок грантів, в результаті їхня частка значно зросла.

 

Починаючи з кінця 1990-х років до 2013 року українська наука поступово відновлювалась завдяки збільшенню фінансування та відкриття України західному світу. Але при цьому наукова система залишилась повністю радянською за своєю сутністю. Єдиною суттєвою зміною було скасування Вищої атестаційної комісії з передачею відповідних функцій до МОН, що призвело до різкого зниження якості захищених дисертацій, до зростання корупції та до масового отримання наукових ступенів псевдонауковцями.

 

Починаючи з 2014 року наука повною мірою відчула на собі фінансову кризу. Окрім простого зменшення фінансування, значний внесок у це внесла заборона закордонних відряджень згідно з постановою КМУ №65 від 01.03.2014 р., що призвело до скорочення кількості міжнародних проектів. Наслідком цієї кризи стало масове звільнення науковців, переважно молоді. Ця проблема додатково загострилася через те, що майже всі кращі школяри та студенти планують завершувати навчання за кордоном, і приплив нових кадрів майже повністю зник. Фактично вже зараз можна казати про друге втрачене покоління українських науковців.

 

Починаючи з 2015 року нарешті почали відбуватися перші кроки щодо реформування української наукової системи (переважно з подачі небайдужих активістів та Міністерства фінансів). Ці реформи були здебільшого доречними на час їх проведення, але через повільність їхньої імплементації, а іноді і саботаж, вони так і не змогли істотно змінити ситуацію і цей шанс було втрачено.

 

Основні проблеми науки в Україні

 

1. Критично мала кількість науковців, особливо молодих

2. Нормативка - кількість (зарегульованість)

3. Нормативка - застарілість (логіка індустріальної планової економіки)

4. Відсутність державної політики та замовлень з боку держави

5. Відсутність прозорості у прийнятті рішень та у розподілі фінансування

6. Неефективні інструменти фінансування наукової діяльності

7. Надто формальна оцінка результатів

8. Велике адміністративне навантаження на науковців

9. Недостатній рівень приватних інвестицій через відсутність економічних стимулів та високі ризики, викликані довгим терміном окупності

10. Зарегульованість та низький рівень оплати праці науковців

11. Складність використання іноземного фінансування через особливості українського законодавства

12. Значне відставання української науки від світової за більшістю напрямів, в середньому на 30-40 років.

 

Я не пишу про недостатній рівень фінансування науки, тому що потрібний рівень фінансування залежить від державної політики з науки, а також результатів скорочення мережі дослідних установ, яку необхідно проводити або за чинним порядком через державну атестацію, або за порядком, описаним нижче.

 

Основні положення програми

 

Зараз наука в Україні знаходиться в процесі колапсу, який відбувається з дуже високою швидкістю - швидше, ніж реформи, покликані його зупинити. Інститути, що працюють на світовому рівні, можна перерахувати по пальцях. В решті закладів на світовому рівні працюють лише окремі відділи чи навіть дослідницькі групи.

 

За таких умов збереження чи реформування існуючої системи вже не є можливим. Мова може йти про виявлення груп, які проводять чи реалістично можуть проводити дослідження на світовому рівні (для цього слід залучити визнаних міжнародних експертів), виведення їх з системи, створення під них матеріально-технічної бази, допоміжних працівників (зокрема, з числа інших дослідників) і забезпечення якісно вищого рівня фінансування. Доцільно об’єднувати їх у невеликій кількості центрів (ключових лабораторій), створених або на базі існуючих передових інститутів (таких як Інститут теоретичної фізики) або наново. Дослідницькі групи, діяльність яких хоча і не знаходиться на світовому рівні, але відіграє важливу роль з точки зору національної безпеки та оборони, забезпечення роботи критичної інфраструктури та розв’язанню інших подібних проблем, також мають бути збережені. Надзвичайно важливо, що всі вони в своїй діяльності мають керуватися абсолютно новою нормативною базою.

 

Решту науковців варто запросити перевестись до нової структури на конкурсній основі (конкурсний відбір може здійснювати ідентифікаційний комітет), а тих, хто не пройде, - заохотити до переходу в освітню сферу, в промисловість або на державну службу. Звісно, це буде тривалий процес з поступовим зменшенням фінансування існуючої системи. Що стосується наукової діяльності викладачів, то без докорінної комплексної реформи вищої освіти має сенс зняти з них вимоги щодо обов’язкової наявності публікацій, адже за існуючої системи це є лише додатковим видом адміністративного навантаження. Для кожного центру має бути розроблена система вимог до кандидатів на зайняття певних посад. Працевлаштування строкове, на 5 років.

 

Дуже важливо, що окрім власне досліджень нова структура має також забезпечувати підготовку нового покоління науковців. При цьому необхідно розуміти, що науковці готуються шляхом індивідуального менторства та наставництва, а всі форми масової підготовки є неефективними. Тому, найкращим методом підготовки науковців є залучення студентів (в широкому сенсі слова) до виконання дослідницьких проектів. При цьому, слід розуміти, що працювати в науковій сфері з них залишаться в кращому випадку 10%.

 

При цьому з існуючих структур варто залишити НацРаду та НФД, МОН позбавити функцій центрального органу виконавчої влади з науки, натомість створити секретаріат при НацРаді, який візьме на себе повсякденну координаційну роль. Нова структура розподілятиме базове фінансування, конкурсне - через НФД. Що стосується програмно-цільового, можливі варіанти. НАН та академію мистецтв через їх поважний вік варто залишити, але з іншим статусом - скоріше як експертні групи. Галузеві академії треба ліквідувати, або підпорядкувати відповідним галузевим ЦОВВ.

 

Звісно, це викличе значну протидію з боку існуючої системи і затягнеться на десятиріччя, проте, за саме такого варіанту, протидія системи не зможе вже нанести істотної шкоди переведеним в паралельну структуру групам і її думку можна буде безболісно ігнорувати.

 

Крім того, необхідно забезпечити надійне зберігання і безперебійне надходження наукових даних, що становлять істотну цінність, зокрема переведення у сучасні цифрові формати архівних даних, що існують в аналоговому вигляді (стрічки самописців, фотоплатівки тощо). Натомість має сенс послабити збереження унікальних приладів, адже більшість з них морально та фізично застаріли.

 

Можливо, має сенс створити Українську геологічну службу - аналог U.S. Geological Survey, якій передати всі моніторингові функції та відповідну інфраструктуру (Центральну геофізичну обсерваторію, Головний центр спеціального контролю, контрольно-коригуючі станції Глобальної навігаційної супутникової системи тощо).

 

Найголовніше - розвиток науки в Україні має розглядатися виключно в контексті загальносвітового розвитку науки. Ми не в тому стані, щоби шукати свій особливий шлях. Зокрема, має бути підтримувана на державному рівні програма обміну та стажування дослідників у наукових організаціях інших країн.

 

Переваги такого підходу порівняно з чинною схемою з атестацією полягають в тому, що:

1. відбувається якісне збільшення видатків на одного дослідника при збереженні загального рівня видатків

2. повністю змінюється нормативна база (немає наслідковості від недолугої, і взагалі-то протизаконної, нормативки МОН та НАН)

3. зменшується кількість керівників на одного дослідника, натомість зменшується адміністративне навантаження

4. нова система формується навколо ядра з дослідників світового рівня, а не навколо партфункціонерів з 1980-х

5. дослідницька інфраструктура будується централізовано, а не розпорошена по різним відомствам

 

Що стосується наукових ступенів та корупції, породженої цією системою, я вважаю, що необхідно зробити таке:

1. скасувати надбавки за науковий ступінь і вчене звання (і за стаж роботи в науковій сфері щоб двічі не вставати);

2. на відповідний відсоток збільшити мінімальні посадові оклади на наукових посадах;

3. скасувати єдиний диплом державного зразка і дати можливість науковим установам самим приймати рішення чи зараховувати дипломи, видані певною організацією, чи ні;

4. скасувати Державну атестаційну комісію МОН за непотрібністю.

 

Це має прибрату саму причину виникнення корупції - матеріальні переваги для держслужбовців, що мають науковий ступінь.

 

З невідкладних кроків слід відзначити підготовку та прийняття постанови КМУ про порядок калькулювання вартості науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (на заміну постанови КМУ від 1996 р. №830). 830 подана Міністерства економічного розвитку та торгівлі на скасування і з 2020 припиняє діяти. При цьому, новий порядок має бути принципово іншим, ніж 830, і відображати логіку ринкових відносин.

 

Принципи розподілу фінансування в новій структурі, запобігання корупції

 

Фінансування:

  1. базове - адміністрація, 3-4 ставки на відділ (незалежно від фактичної чисельності), служби, комуналка, базове лабораторне обладнання, обмежена кількість відряджень, тощо;
    1. програмно-цільове - діяльність, що становить значний національний інтерес, але не має перспектив конкурсного та грантового фінансування (інфраструктурні проекти, нацбезпека тощо) - її відсоток в загальному кошторисі має бути обмеженим для запобігання зловживань;
    2. (внутрішнє) конкурсне - виключно на пошукові дослідження з невеликим фінансуванням (1-2 ставки та 2-3 відрядження на рік, з можливістю подовження на другий рік), розподіляється вченою радою;
    3. решта - зовнішнє фінансування (конкурсне, грантове, “госптеми”).
  2. Розподіл фінансів за темою визначає керівник теми, розподіл базових ставок у відділі визначає завідувач відділу.
  3. У штаті відділів є administrative assistants, які фінансуються за рахунок н/в наукових тем (не за рахунок базового фінансування) і здійснюють допоміжну діяльність за цими темами (документообіг, вирішення організаційних питань тощо).
  4. З/п адміністративного та допоміжного персоналу визначаються за тарифною сіткою з обмеженнями на надбавки та премії (або обмеження на відсоток в загальному кошторисі).
  5. Строкові трудові угоди (можливо, контракти) на 5 років, прийом на роботу та атестація через конкурсну комісію. Чіткі вимоги до зайняття певних посад, які залежать від профілю установи, що перевіряються при кожному укладанні угоди.
  6. Земля і нерухоме майно знаходяться у державній власності з обмеженнями на відчуження (як зараз у НАН).
  7. Чітке розділення повноважень між керівниками тем, керівниками відділів, дирекцією, вченою радою та наглядовою радою.
  8. Директор призначається за відкритим конкурсом.
  9. Вчена рада виборна і може включати зовнішніх спеціалістів.
  10. Наглядова рада формується за квотним принципом від держави та наукової спільноти (аналогічно до НацРади).