Антон Швець

Член Політичної ради Партії

Зона відповідальності: фінансові питання

Біографія:

Я дуже багато читав в дитинстві. Починав з товстінних дитячих енциклопедій. Непогані були, до речі. Потім почав читати усе, до чого добрався, починаючи від Біблії. І кількість книг нескінченно зростала з тих пір.

 

Але коли я пишу свої матеріали чи готую аналітику, я завжди перевіряю дані. Не можу покладатися на вже наявне знання. Дані можуть бути застарілими. Ти можеш щось переплутати чи забути. Ти міг прийняти чужу думку за свою. Я не вірю своїй пам’яті, я все перевіряю.

 

Моя освітня спеціалізація - автоматизація виробництв. І це непогано пояснює мій підхід до багатьох справ.

 

Моя перша робота була на заводі “Топаз” а точніше на конструкторському бюро при ньому інженером-конструктором третьої категорії. Моїм завданням мала бути модернізація “Кольчуг”, “Мандатів” та інших зразків військової техніки. Плюс переведення усієї радянської аналоговщини на цифрову електроніку. Але фактично я працював інженером-програмістом. Програмував на Асемблері контролери.

 

Але потім пан Саламатін, громадянин Росії та екс-міністр оборони в рамках загального розвалу української оборонки чи з власною падлючності почав гробити завод. Це була дика ситуація, бо керівництво заводу було ще тими чортами та теж вважало, що якщо підприємство є платником податків №1 у Куйбишевському районі Донецьку, то їм нічого не буде. Тим більш, що свої ж, донецьки, до влади прийшли! А тут Саламатін їх давить, а Віктор Фьодорич нічого не робить. От, завод почав падати, два-три місяці не платили зарплатню. Я розумів, що усе це не завершиться. Коли я зрозумів, що заводу вили, я подав заяву мовляв, хлопці, сорі, це рейдерська атака, дякувати Віктору Фьодричу, вас все одно вб’ють це принципова позиція Росії. І я пішов. Благо, вже на той момент в мене було безліч підробіток від створення сайтів до дизайну. Бо на заводі, як на держпідприємстві, зарплатня була 2500 гривень і це десь на 2011 рік.

 

Вже у 2013 я познайомився із Щедріним та Нойнецем, які створювали сайт “Петро і Мазепа” та покликали мене туди працювати. Писав репортажі з Донецьку, а Нойнець мені телефонував та переконував виїжджати, бо ж мені голову відріжуть. А потім в мене народилася дитина. А це вже квітеньтравень 2014, вже війна повним ходом. 

 

2 травня, народ звіріє “Геноцид, такий-то рот, кожаний м’яч!”. Шукають коректировщиків, хапають велосипедистів, довкола відбувається якийсь довбаний треш. Тут я вже якось інакше сприймаю аргументи Нойнеця та розумію, що можу догратися. Бросаю все та їду в Київ спершу сам, пізніше виводжу родину. Досі знімаю ту саму квартиру.

 

Коли тільки починався “Петро і Мазепа”, я консультував щодо донбаських проблем зсередини. Бо я ж знав усих тих тварин на кшталт Паші Губарєва. Але я тоді оцінював ситуації приблизно з тієї точки зору, як її бачив Ринат Леонідич просто аналізував дії його оточення і вважав, що справа піде так, як вони її розпланували. Але я зрештою помилився, бо не уявляв, що Росія поведе себе настільки довбануто.

 

Отже, пишу я статті спершу з Донецька, потім з Києва. Потім стаю арт-директором “ПіМ”. Потім писав новини, потім дайджести “Дивись періскопом”. А це величезна праця, що вимагає щоденно пропускати через себе великий потік новин. Я був готовий, але праця в такому режимі впродовж півроку добре підвищила мою кваліфікацію щодо обробки інформації. Як увійшов в той режим, так досі з нього й не вийду.

 

Коли мене це все остаточно вимотало, я спробував створити власне ливарне виробництво. Мені там подобалася виробнича частина, а от реалізаторська виявилася настільки пов’язаною із рєшаловом та відкатами, що просто не дало нормально працювати. Пішов у консалтінг.

 

Якщо ти живеш в потоці новин, і твоя компетентність відома, то усі люди, що займаються бізнесом, просто йдуть до тебе “поясни, що відбувається, чому нас усі так бачать”. І ти їм усе пояснюєш. І тобі за це дають гроші.

 

Політикою я зайнявся, по суті, вже у Києві. Власне саме тому, що почав жити в цьому потоці інсайдів, новин та консультацій.

 

Я пішов в політику, бо діватися не було куди. Я ж просто на власній шкурі відчув усі сенси фрази “якщо ти не займаєшся політикою, політика займеться тобою”. Банальщина, знаю, але у 2014 році я все це зрозумів дуже особистим чином. Я більше не хочу бігти. А якщо ти не хочеш бігти, ти мусиш укріплюватися та окопуватися. Доносити до людей свою ідеологію, перевіряти її. Це і є заняття політикою.

 

Профіль у Facebook

У вас вкрадуть гроші

Кризи немає - просто Дубінський придумав як спіонерити мільярд баксів з грального бізнесу. Нарешті! Звісно, “по бєспрєдєлу” і, звісно, з максимальною швидкістю, тому що #мама_любит_скорость.

Баришівська система правосуддя під ударом

Привіт, друзі. Вища рада правосуддя під кінець тижня принесла нам чудові новини. Вчора, 9 січня, було остаточно звільнено суддю Олену Литвиненко.

Гібридна війна має багато фронтів.

Поговоримо про суди, багато поговоримо...

Земля.

Вова, досить нюхати нафталін. Ви там себе лібертаріанцями називали. Ринок землі робіть.

Чому облгазам вигідно порушувати закон

Доброго дня, з вами Антон Швець і “Демократична Сокира”. Сідайте зручніше, це нічний лонгрид. Сьогодні я розповім вам, чому облгазам вигідно вас дурити і хто в цьому винен.

Сокира для бізнесу, або Навіщо вам партія

19 березня у 18.00 у київському БЦ Klitschko Expo пройшов економічний форум для малого та середнього бізнесу “Сокира для бізнесу, або Навіщо вам партія”. Організатор – партія “Демократична сокира”.

Про міф "агрохолдинги все поскуповують"

Поговоримо про те, як агрохолдинги все поскуповують. Хоча вірніше буде висловитися інакше – "агрохолдинги можуть купити щось, а можуть і не купити". У них банально немає грошей, щоб "райт нау" зібрати право власності на весь земельний банк, яким вони керують. Навіть за поточними цінами оренди.