Програма Демократичної Сокири

Ідеологічне обгрунтування

Ми виходимо з того, що держава (в особі чиновницького апарату) занадто багато на себе бере.

У цього є свої причини й своя історія. Ми вийшли з держави, яка вважала, що може брати на себе буквально все. Не тільки політику, а й економіку, культуру, релігію, мораль і сексуальність, весь розподіл «можна» й «не можна».

Ми не остаточно вийшли з неї просто тому, що ми – люди, а люди не вміють літати й завжди повинні спиратися на свій прожитий досвід і стереотипи, що склалися. Тому коли чиновники нової держави сказали нам «Ну ви ж не проти, якщо ми візьмемо ще й це? Тільки заради вашого ж добра!» – ми відповіли «Ну, напевно, так».

Результат – перевірки бізнесу, Нацкомісії з моралі, дешевий кітч в Мінкульті, міські божевільні в званні докторів наук, дармоїди в роздутих міністерствах з функціями живого прес-пап'є та необхідність по три рази на день чути фразу «Закрийте двері з того боку! ви шо, не бачите, шо у нас обід?!»

Результат – деградація країни та її стрімке відставання від тих сусідів, у яких держава просто не заважала розвиватися економіці, культурі, кадрам, людському потенціалу. Результат – на кожні вибори ми йдемо, наче на останню битву добра й зла, тому що знаємо: той, хто стане біля керма державної машини, може її вкрай розвалити, та так, що ми навіть не встигнемо відскочити з-під уламків, що падатимуть.

Так бути не повинно.

Найкраще, що ми можемо зробити з державою – прибрати чиновника з життя громадянина скрізь, де це можливо. Це простий рецепт, але він працює – доведено історією всіх цивілізованих країн як західного світу, так і колишнього Варшавського блоку.

Тому ми пропонуємо:

Роздержавлення економіки. Сьогодні держава – власник величезної кількості стратегічних підприємств. На всіх цих підприємствах, за невеличким винятком, процвітає корупція, кумівство та алкоголізм. Досвід показує, що чиновник – поганий господар. Всі великі підприємства, за винятком інфраструктурних монополій та окремих підприємств ВПК, будуть цілком приватизовані. Держпідприємства більше не будуть робити спирт, ремонтувати дороги, робити протези, ліки, колючий дріт. Все це робитимуть приватники, а держава буде купувати.

Антирекет. Ми не вважаємо, що головна проблема України – корупція. Не те щоб це не проблема, просто це до образливого м'яке й абстрактне слово. Головна проблема України – рекет. Ми будемо садити дуже надовго та в дуже погані камери рекетирів і здирників в прокуратурі, МВС, СБУ, податковій, держадміністраціях, меріях. Займатися рекетом буде дуже страшно й невигідно. Але в першу чергу ми усунемо більшу частину точок, де повноваження чиновників дають можливість вимагати гроші у бізнесу. Кращий спосіб боротьби з тарганами – гігієна.

Консервація соціальних зобов'язань. Жодних подачок у вигляді підвищень пенсій і мінімальних зарплат «під вибори», жодних «іменних тисяч». Тягар соціальних зобов'язань вже майже розмазав економіку по стінці. Ми доб'ємося збалансованої ситуації в Пенсійному фонді, при якій дотація зі зведеного бюджету не буде перевищувати 25% від пенсійних зборів, і тільки після цього будемо підвищувати пенсії. Замість демонстративної гри з мінімальними зарплатами підвищення доходів чиновників і бюджетників буде проводитися за рахунок премій.

Податковий переворот. Ми будемо намагатися знизити податкове навантаження там, де це можливо. Однак ми не терпимо популізм, тому повинні визнати – це буде непросто. Просто тому що всі розвинені держави давно домовилися про протидію податковим ямам й офшорам, і в цей бізнес вже не впишешся. Проте що ми точно можемо зробити – провести головну реформу в самій філософії податків - презумпцію невинності платника податків. Кожен громадянин буде, як в США, особисто подавати податкову декларацію та платити податки за свої доходи – якщо тільки сам не побажає доручити цю бухгалтерію своєму роботодавцю, що завжди має право зробити. Це означає, що кожен громадянин буде чітко знати, скільки він віддає державі, і скільки має право від неї вимагати. Тобто, кожен відповідає за себе. Проте адміністрування платежів усередині країни стане справою настільки простою, що в Україні вперше стане легко займатися бізнесом.

Спрощення зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі - закон про фріланс. Зараз на шляху зовнішньої торгівлі українців стоїть мільйон перешкод. Завести гроші в країну складно. Вивести гроші з країни дуже складно. Малий бізнес практично не може легально займатися ЗЕД. Продаж послуг просто неможливий. Ми все це змінимо й доб'ємося прийняття законів, які фактично відкриють пересічному українцеві простий шлях на міжнародні ринки. У тому числі - захистимо права сотень тисяч українських фрілансерів та айтішників, які сьогодні фактично знаходяться в заручниках у Податкового комітету Верховної Ради, Мінфіну та ДФСУ.

Митний лібералізм. Маленькі мита породжують великий добробут, великі мита породжують великі проблеми. Ми твердо стоїмо на тому, що споживчі товари, а тим більше сировина й засоби виробництва повинні надходити до України з мінімальним митом або зовсім без мита. По-перше, це відразу призводить до зростання рівня життя українців, тому що конкуренція та зниження витрат ведуть до здешевлення товарів. По-друге, гине величезна та страшна мафія контрабандистів, позбавлена кормової бази. По-третє, ще більш моторошні упирі з митниці теж позбавляються кормової бази й перестають тягнути Україну в кам'яний вік. Усім добре – крім тих, хто під гаслами «захисту національного виробника» впарював громадянам однакові м'яті тази під виглядом автомобілів і пральних машин. А втрату частини бюджетних доходів ми компенсуємо цим:

Захід в країну західних акціонерів. Під красивим гаслом «будемо панувати на своїй землі» у нас легалізували перемогу громадян, які встигли нахапати підприємства в епоху первинного накопичення капіталів. В результаті панами над найбільшими підприємствами виявилися найбільш кінчені, відбиті персонажі з руками по лікоть у крові, які комфортно витрачають дохід згідно зі своїм культурним рівнем, поки підприємства радянської епохи тихо розсипаються у них на очах. Ми не маємо наміру захищати інтереси наших українських «бояр» з їх кукареками про автономізм і «національний капітал». Не треба автономізму. Не треба національного капіталу. Нам потрібен американський та європейський капітал. Цей капітал проведе модернізацію підприємств і стане реальним приводом для Заходу захищати нас в разі російської агресії. Тому ми продамо всі активи, звільнені в ході роздержавлення, американським і європейським корпоративним і приватним інвесторам. З молотка. Тим самим ми отримаємо кошти в бюджет на реформи. А через пару років інвестиції почнуть працювати, і у нас буде жива, здорова та весела економіка, а не цей сумний катаклізм, який ми тут спостерігаємо. Забігаючи наперед, скажемо, що російських інвесторів ми не пустимо, бо нагляд над приватизацією довіримо американцям з числа русофобів.

Зняття мораторію на торгівлю землею. Землю можна буде купувати й продавати. Ми залишаємося однією з дуже небагатьох країн у світі, де це все ще неможливо – в почесному човні з КНДР, Конго, Венесуелою та Кубою. Ніяких відчутних переваг сільському господарству це не дає, а залучати в країну інвестиції прямо заважає. Єдина причина, з якої мораторій ще діє – бажання кримінальних кланів захистити свою монополію на землю, яку вони утримують рекетом і погрозами. Тільки-но земля стає приватною, залякувати селян стане марно, вони просто продадуть її корпораціям, які так просто не залякаєш. Усе. Адже тільки наявність землі у власності є реальним стимулом інвестувати в її якість і врожайність. Без цього наші хвалені чорноземи скоро стануть історією, особливо якщо врахувати, що в світі стрімко розвиваються технології, які дозволяють вирощувати цілий спектр сільгосптоварів на поганих грунтах або в вертикальних фермах, а Ізраїль виходить в аграрні лідери.

Свобода Інтернету. Ми не будемо нічого забороняти в Інтернеті. Єдиний виняток – репутаційні позови до ЗМІ. ЗМІ навчаться або відповідати за правдивість своїх публікацій, або платити багатомільйонні штрафи. Решті буде можна все. Наш шлях – розвивати виробництво власного й переклад англомовного контенту, в тому числі за допомогою грантів.

Легалізація канабісу. Українське розуміння «що є наркотик» впирається в радянську ще пропаганду, в результаті якої канабіс вважається «міткою наркомана», а горілка щовечора й пачка сигарет в день – нормальним особистим вибором. З медичної точки зору все, скоріше, навпаки. Ми навіть не будемо посилатися на одвічне «що в трубці козака Мамая та Тараса Бульби, якщо тютюн в Україну завезуть вже після Хмельниччини?». Ми просто визнаємо, що цей стереотип не тільки ламає долі, але й створює корупційні дірки.

Ми почнемо з легалізації канабісу в медичних цілях. Аргументи на його користь очевидні: по-перше, боротьба з канабісом є величезним злом і причиною криміналізації доль тисяч молодих українців. Краще сто планокурів, ніж один корумпований мент, який підкидає в кишеню затриманому пакетик. По-друге, канабіс корисний і широко застосовується в охороні здоров'я, що підтверджено наукою й служить причиною його поступової легалізації в Європі та США. Ніякої причини забороняти канабіс, крім прагнення силовиків типу Ківи мати годівницю, просто немає.

Охорона здоров'я. Ми впровадимо в Україні соціальну систему охорони здоров'я, аналогічну країнам Західної Європи. Якщо коротко, то її формула: або сидиш в довгій черзі безкоштовно, або в короткій черзі по страховці, або будь-який каприз за ваші гроші. Також ми змінимо підхід до фармацевтики. По-перше, купити серйозний препарат без рецепта буде нереально. По-друге, велика частина ліків буде підпадати під реімбурсацію. По-третє, черг до терапевтів (сімейних лікарів, педіатрів) буде менше, тому що держава виділятиме гроші в першу чергу на лікарів первинної ланки, а не на вузьких фахівців.

І вишенька на тортик: гомеопатичні, хм, препарати можна буде купити тільки в магазинах розіграшів та приколів, а не в приміщенні зі словом «аптека» в назві. Це ж, до речі, стосується й гороскопів. До «цілителів» будуть направлені спеціальні перевіряючі, які після перевірки на предмет зцілення хворих магічними способами передаватимуть цих «цілителів» інквізиторам з числа співробітників МВС. Статтю за шахрайство ніхто не відміняв.

Закріплення права на самозахист. Кожен українець повинен мати право захистити себе будь-якими доступними засобами, як вдома, так і в разі нападу на вулиці або в громадському місці. Ми доб'ємося зміни судової практики, за якою будь-яка озброєна самооборона кваліфікується як перевищення. Убив злочинця – молодець. Не треба було ставати злочинцем. Саме така наша філософія, і ми зробимо все, щоб вона стала законом.

Лібералізація носіння короткоствольної вогнепальної зброї. Кожна людина має право захистити себе. Але в разі явної нерівності сил (наприклад, між чоловіком і жінкою) це право виглядає як знущання. В Україні склалася унікальна ситуація: всю нашу історію у нас дозволено мати так звану «штурмову» зброю – довгоствольні карабіни, дробовики, снайперські гвинтівки – але медіа й держава робили все, щоб громадяни боялися самої думки про пістолет, як засіб самозахисту. При цьому у нас до сих пір – в порушення Конституції – немає закону про зброю, оборот якої регулюється внутрішньою інструкцією МВС. Досвід Молдови, Чехії, Болгарії, Естонії та інших не настільки далеких від України географічно та культурно країн підказує нам, що в разі дозволу носіння ліцензованої короткоствольної зброї перестрілок на вулицях в нашій країні буде значно менше, ніж бояться противники лібералізації. Та, швидше за все, менше, ніж зараз. Крім того, ми знищимо ще одну корупційну годівницю силовиків, які сьогодні, не соромлячись, торгують дозволами на нагородні стволи.

Легалізація казино. Ми не бачимо нічого поганого в казино, крім хорошого. Ми за те, щоб в містах працювали казино, дозволяючи занадто багатим людям стати трошки бідніше, а державі – трошки багатше. Єдине завдання держави тут – зробити так, щоб вони не заважали людям ходити вулицями та не перетворювалися в кубла, тобто визначити допустимі місця розташування й умови утримання.

Легалізація проституції. Ми вважаємо, що кожна людина має право розпоряджатися своїм тілом. Всі спроби держави «контролювати мораль» виглядають жалюгідно й огидно, а співробітники поліції з протидії торгівлі людьми самі працюють сутенерами. Єдине, що має зробити держава – це розробити норми для секс-індустрії, виключивши педофілію, поширення венеричних захворювань, попутну торгівлю важкими наркотиками та зґвалтування. Це й буде зроблено.

Свобода сімейних союзів. Ми виходимо з того, що "хто, з ким, де й навіщо" – взагалі не справа держави. З іншого боку, ми нікуди не дінемося від державної реєстрації сімей – вона потрібна для вирішення таких питань, як спадкування, доступ до хворого та розділ майна при розлученні. Наша мета – поділ поняття «традиційного шлюбу» та «сімейного союзу». Держава не має права відмовляти в реєстрації сімейного союзу повноправних громадян (і наділення його всією повнотою відповідних прав) лише тому, що він передбачає «неправильний» секс або не має на увазі сексу взагалі. Ми переконані, що сексуальність, так само як і «традиційність» – не справа чиновників, і що пози не слід затверджувати рішенням Нацкомісій з моралі. А от за традиційним шлюбом – в традиційні інституції, будь то церква, плем'я або громада.

Релігія окремо від держави. Ми не будемо заохочувати переваги ані якоїсь однієї конфесії, ані всіх релігій в цілому. Церкви повинні мати ті ж права, що й інші неприбуткові громадські організації – не більше, але й не менше. Протиправні дії релігійних організацій, чи то самозахоплення землі, чи то зв'язок з терористами, каратимуться так само нещадно, наче б це була не церква, а банда канібалів.

Електронний документообіг. Ми наполягаємо на максимально швидкому впровадженні електронного документообігу в усі сфери, де ще існує паперовий. Величезна частина ефективності державного апарату пропадає там, де користуються прес-пап'є й плюють на гумові печатки.

Національна безпека. Будь-які перетворення – ніщо, якщо країна не зможе захистити їх і себе. Ми розуміємо, що ми живемо не на острові, і що у нас під боком – неймовірно сильний, агресивний сусід, який вважає нас за обід. І часом це може змусити нас відмовитися від тих чи інших свобод – ми не «мамкині лібертаріанці» і не диванні мрійники. Однак разом з тим ми переконані, що кожна така відмова має бути тимчасовою та мати під собою величезні підстави.

Ми будемо вітати розвиток оборонної промисловості України, так само як і кооперацію з західними партнерами та перехід на стандарти цивілізованого світу. І не тільки в ВПК, а й в принципах управління військами, в сумісності статутів, в військовій освіті. Ми міцно віримо, що впровадження в армії цифрового документообігу підвищить її боєздатність не менше, якщо не більше, ніж нові автомати.

Ми не будемо обіцяти повну відмову від призову – ми розуміємо, що в нинішніх умовах це просто неможливо. Наше завдання – скоротити й розподілити призов, а також службу у військовому резерві. Чоловік не має «тягнути носок» на полігоні та підмітати плац ломом, втрачаючи години, які краще б витратив на роботу або навчання, а має набувати цікавих і корисних навичок – від вогневої підготовки та тактичної медицини, до англійської мови, водіння та спеціальних знань.

Висновок

Простіше кажучи, наш шлях – менше чиновника, більше громадянина. Менше примусу, більше свободи. Менше заборон, більше альтернативних пропозицій. Це не якась вигадка чи фантазія – це наш останній шанс перейти на рейки цивілізованого розвитку. Будь-яка консервація нинішньої ситуації, якщо вона викликана страхом, відсталістю або просто боязню проявити ініціативу, закінчиться поступовим сповзанням нашої країни в великі пострадянські руїни.

Ми пропонуємо спосіб стати для нащадків тими, хто переламав занепад. А не тими, хто їх підвів.